ЯК СКАЗАТИ “НЕ МОЖНА”, ЩОБ ДИТИНА ВАС ПОЧУЛА
- Пам’ятайте, забороняти можна тільки дії дитини, а не почуття, не емоції.
Не можна злитися, не можна плакати або боятися – все це нездійсненні заборони. Дитина, як і будь-який дорослий, має право на почуття. Інша справа як ці почуття проявляти. Краще покажіть, яким прийнятним способом можна висловити свій гнів, роздратування, що зробити зі страхом і т.п.
- Уникайте заборон. Величезна кількість «не можна» є шкідливою для повноцінного розвитку дитини. Якщо дуже часто вживати слово «не можна» або «ні», вони швидко втрачають своє значення, як і іграшка, що вже набридла. Якщо дитина маленька, – просто відволікайте її від забороненої діяльності. Поки це зробити дуже легко. Покажіть щось цікаве, запропонуйте щось улюблене і т.д. Намагайтеся запобігти ситуацій, в яких вам доведеться говорити дитині «ні». Для цього приберіть всі колючі, ріжучі предмети, закрийте на ключ сейф з документами, поставте вище скляну вазу, поставте заглушки на розетки … Щоб навіть спокуси не виникало все це чіпати. Навпаки, створюйте умови, щоб дитина могла задовольняти свій пізнавальний інтерес. Для цього залиште прочиненими дверцята тієї тумбочки, в яку можна залізти, заховайте, але так, щоб дитя могло легко знайти, непрацюючий пульт від телевізора, або телефон. Залиште в полі зору дитини тільки те, що МОЖНА.
Якщо уникнути заборони не вдалося:
- Замініть слова «ні» і «не можна» іншими фразами. Широко відомий той факт, що частка «не» в мові не сприймається. Тобто «не малюй на шпалерах» чується дитиною, як «малюй на шпалерах». Крім того, як згадувалось вище, це загрожує знеціненням цих слів. Якщо ви хочете, щоб чудо-чадо чуло ваше «ні», вживайте його якомога рідше. Скажіть: «стоп», «зупинися», «краще зроби так», «добре було б зробити …», «будь обережний – це небезпечно», «виховані люди роблять …», «по калюжах ходимо тільки в гумових чоботях» …
- Пояснюйте причину. Якби вам сказали «не можна їсти цей торт», яка була б ваша перша реакція? Ви запитали б «А чому?». Сказавши дитині «Не лізь», ми просто обмежуємо її свободу, не залишаючи їй вибору. Але якщо пояснити: «Це занадто висока гірка, краще підемо на іншу – вона безпечніша», дитина має вибір, і повірте, після ваших пояснень вона прийме правильне рішення. Але стежте за тим, щоб ваше пояснення було зрозумілим дитині. Говоріть просто, на його мові. Якщо дитя ще не може зрозуміти, просто відволічіть або віднесіть його.
- Слідкуйте за тим, щоб інтонація була нейтральною. Якщо ви проявите емоції, дитина сприйме їх в свою сторону. Мама злиться або дратується – значить я поганий, вона мене більше не любить; веселиться – значить це просто гра. Чим спокійніше і впевненіше ви скажете слова заборони, тим спокійніше сприйме їх ваша дитина.
- Пропонуйте альтернативу. На кожне не можна, після пояснення причин, має бути своє можна. Обов’язково заборонивши щось дитині, запропонуйте їй іншу, альтернативну дію. Не можна малювати по шпалерах, але якщо заклеїти стіну папером – то можна, або на мольберті можна, не можна штовхати кішку, а ось м’ячик можна і т.п. Заборона обмежує свободу, і природно, почувши таке обмеження, хочеться зробити навпаки. Заборонений плід солодкий … Але якщо відразу після заборони піде альтернатива – дитина сприймає це як можливість вибору.
- Будьте послідовні. Якщо вже сказали «ні», значить НІ. І інші члени родини теж повинні знати про це “ні”. Якщо мама заборонила, а тато дозволяє – це провокує дитину на маніпуляції, крім того породжує тривогу і дискомфорт, для дитини світ стає неструктурованим, а значить – небезпечним. АЛЕ! Якщо ваша дитина вступила з вами в діалог і, якщо їй вдалося переконати вас, не бійтеся дозволити, адже таким чином ви показуєте, що ви їй довіряєте, а також, що будь-які перешкоди можна подолати, вирішити спокійно. Надалі дитина буде більш впевнена в собі, у своїх силах, буде сміливо вступати в дискусії. Будьте уважні: тільки якщо дитина самостійно змогла з вами саме домовитися, а не продавила вас хниканням або ще чимось.
- Дуже важливою є система батьківських ТАБУ. Табу – це і є заборона, але його ніколи і ні за яких обставин, навіть при спробі домовитися, не можна порушувати. Наприклад «Не можна бити маму» або «Не можна відкривати вікно» і т.п. У кожної родини своя система табу, адже те, що нормально сприймається в одній, може бути зовсім неприйнятно в іншій. Пам’ятайте, таких табу повинно бути 2-3, не більше. Якщо буде більше трьох, їх значущість зійде нанівець.
І на останок нагадаємо: ЗАБОРОНЯТИ МОЖНА ТІЛЬКИ ДІЇ ДИТИНИ, А НЕ ПОЧУТТЯ, НЕ ЕМОЦІЇ.
ЯК СФОРМУВАТИ АДЕКВАТНУ САМООЦІНКУ У ДИТИНИ
Самооцінка дітей напряму залежить від того, яке середовище їх оточує та як спілкуються з ними найближчі люди, адже їхній думці малеча довіряє, яка власне і формує дитяче уявлення про себе.
До Вашої уваги 15 найбільш дієвих стратегій поведінки, які допоможуть сформувати у дитини адекватну самооцінку.
1. Правильно хвалити. Це значить хвалити не просто одним словом, а описувати те, що ви бачите і бажано через призму власних почуттів. Наприклад, фраза «Мені подобається як ти намалював цього слоника – в нього такий довгий хобот, і великі вушка, як у справжнього…» суттєво відрізняється від фраз «Молодець!» чи «Гарно намальовано!» тим, що в першому випадку ви показуєте своє відношення до роботи дитини, за допомогою якого дитина більше про себе дізнається, а в другому випадку ви просто констатуєте факт. Хваліть дитину не лише наодинці, а і в присутності інших членів сім’ї. Краще хвалити за зусилля, а не за результат, наприклад, «Тобі, мабуть, було не просто дати погратися своєю новою машинкою. Це було дуже щедро з твого боку».
2. Визнавати право власності дитини та питати дозволу, якщо берете її речі. Якщо ви хочете, щоб дитина вас поважала, не брала речі важливі для вас, не спитавши, то виховуйте цю рису своїм же прикладом. Таким чином ви демонструєте повагу до доньки чи сина і визнаєте право на власний простір, що позитивно впливає на самооцінку.
3. Давати вибір і можливість брати на себе відповідальність. Якщо ви даєте можливість малечі обирати, то визнаєте її право на власну думку, що безумовно формує самооцінку. Хоча дитина і потребує контролю, встановленню меж, але ще більше їй треба життєвий простір, де можна навчитися керувати власними бажаннями і потребами.
4. Привчати до самостійності. Коли ви надаєте дитині все більше справ робити самостійно, то показуєте, що сприймаєте її як особистість, яка сама ладна впоратись. Ви демонструєте їй свою впевненість. А якщо у дитини ще й вийшло зробити щось без допомоги дорослого, похвала, яка слідує після цього, ще раз доведе, що дитина справді варта багато чого. Рекомендації, щодо того, як привчити дитину до самостійності читайтетут.
5. Питайте пораду. Якщо значимий дорослий, який сприймається дитиною всезнаючим і всемогутнім питає у неї пораду, яка стосується його самого, наприклад, «Яку ручку обрати?» чи сім’ї взагалі «До бабусі поїдемо в п’ятницю чи суботу?», то власна значимість у малечі збільшується в рази.
6. Говоріть про почуття. Відома психолог В. Оклендер сказала: «Емоції дитини формують саму її суть, саме її існування. Коли її почуття не мають цінності, вона сама не має цінності». Отже, коли ми говоримо про свої почуття і вчимо дитину говорити про свої, вона відчуває себе прийнятою нами і є безумовно психічно здоровішою, адже негативі почуття не наколюються.
7. Будьте чесними. Є багато ситуацій, коли ми розуміємо, що сказавши дитині правду, істерики не уникнути. Саме тому, батьки часто брешуть, і надають не зовсім здоровий приклад побудови стосунків з оточуючими. Якщо негативні емоції є, то краще, щоб дитина їх виразила одразу, оскільки, дізнавшись правду, крім того, що істерика буде сильнішою, ви ще можете втратити довіру. Згодом дитина розуміє, що батьки, говорячи правду сприймають її, як особистість, з якою можна багато чого обговорити, а не ховатися на неправдивими реченнями. Це безумовно впливає на самооцінку малечі.
8. Давайте можливість дитині експериментувати, задовольняти свою потребу в пізнанні світу, в цікавості. Безкінечні «ні» та «неможна» лише демонструють дитині, що вона багато чого в світі не варта, а тому краще і не пробувати.
9. Сприймайте дитину всерйоз і рахуйтеся з її бажаннями і потребами. Адже дитина сама знає, коли вона голодна чи коли їй холодно.
10. Адекватно реагуйте на невдачу. Намагайтеся ніколи не сварити дитину, якщо в неї щось не вийшло, не пригадувати свої настанови типу “я ж казала, не треба лізти“, “чому ти мене не послухав?“, не нав’язувати малечі почуття провини типу “про що ти думав?“, “тепер ти не зможеш грати іграшкою, ти її зламав“. Ви звичайно можете допомогти дитині зрозуміти причини через які щось не вийшло, але не дорікайте. І найголовніше – акцентуйте увагу не на невдачі, яка трапилась, а на способі виходу з неї.
11. Не порівнюйте дитину ні з ким. Так ви можете принизити значимість малюка, особливо, якщо він виявляється в гіршому світлі. Порівняння може бути корисним лише в одному випадку – коли ви пригадуєте дитині її власні щаблі, де вона чогось досягла чи не досягла.
12. Не принижуйте, не вдавайтесь до фізичного і психічного насилля, не ображайте та не висміюйте. Все це шлях до формування заниженої самооцінки дитини.
13. Ніколи не критикуйте особистість, а якщо дитина і вчинила не зовсім добре, то звертайте увагу лише на дії. Тобто замість фрази «ти – лінивий», можна сказати «ти лінишся зробити…». Робіть лише конкретні зауваження, не починаючи фрази типу «ти завжди…», «ти ніколи…».
14. Проявляйте свою любов всіма доступними вам способами.
15. Будьте для дитини гарним прикладом. Достатньо висока думка про себе, впевненість с своїх силах, дії відповідно до власних інтересів – все це аж ніяк не зашкодить дитячій самооцінці.
ПОДВІЙНІ ПОСЛАННЯ ПРИ ВИХОВАННІ – ЩО ЦЕ І НАСКІЛЬКИ ЦЕ БЕЗПЕЧНО?
Буває, що батьки поводять себе суперечливо і непередбачувано. Так трапляється, що дитині надсилаються два суперечливі месенджери – один на вербальному рівні, а інший виражається невербально.
Це про те, що: говорю одне, роблю або показую жестом, тоном, постаттю інше. Бажаю одне, а роблю по-іншому. Суперечливі послання можуть бути такими, наприклад: на словах я тебе люблю, а невербально – я тебе ненавиджу. На словах – ти вільний і роби що хочеш, невербально або непрямими діями – ти поганий і будеш робити те, що я скажу.
Дитину можуть сильно карати за брехню, в той час як самі постійно брешуть їй,посилаючи подвійні послання. Або «бажати кращого», а робити гірше (забороняти підліткові романи, позбавляти підліткового спонтанного життя, змушуючи різними способами рано дорослішати, вимагати досягнень і так далі).
Американський вчений Грегорі Бейтсон в 60-х роках так і назвав концепцію суперечливих вимог: подвійне послання, або double bind. Він описав що суперечливі вказівки належать до різних рівнів комунікації – на словах, тобто свідомі, і емоційні, за допомогою жестів, тональності в голосі – несвідомі.
Суть в тому, що дитина тут – жертва, і вона не може захиститись і звинуватити матір в тому, що вона спілкується з нею за допомогою подвійних послань. У неї немає можливості зрозуміти це інтелектуально, так як подвійні послання надсилаються вже тоді, коли говорити дитина ще не вміє. До того ж мати – це занадто близька для неї людина, в спілкуванні з якою більше почуттів, емоцій і залежності, тому навіть коли дитина подорослішала, не втягуватися в подвійні послання важко. Розрив зв’язку – це пряма конфронтація з тією єдиною людиною, яка на цьому білому світі забезпечує життя дитини.
Інколи в повних сім’ях розгойдувати психіку дитини за допомогою суперечливих послань можуть обоє батьків – один суперечить іншому. Є ризик ще змаличку навчити дитину маніпулятивній поведінці, відносинам де є ключове місце брехні. Відсутність чітко сформованих меж, правил внаслідок такого виховання може призвести до частих істерик, непорозумінню,
Концепція подвійного послання по Бейтсон грала ключову роль у розвитку шизофренії. Тобто в розщепленні психіки. В інших варіантах ми можемо говорити про шизоїдний (таким людям властива емоційна холодність, відірваність від зовнішнього, реального світу, заглибленість у свої власні фантазії, замкнутість) чи нарцисичний характер.
Підсумок – відхід у себе, неможливість вибудовувати зв’язки з іншими людьми, відхід в інтелект, в фантазії, в інтровертований світ. Відхід у аутоагресію, сильний гнів, який проявляється як психічно у снах, так і соматично. Також наслідком можуть бути страхи, часто безпідставні.
Життя може перетворитись з самовіддачі і поповнення в постійну систему самозбереження з підвищеною потребою в безпеці. Отже, подвійні послання при вихованні, можуть призводити до психічної травми.
Захоплення комп’ютером або віртуальна залежність підлітків
Три чверті українських підлітків до трьох годин на добу сидять за комп'ютером, граючи в ігри або блукаючи мережею Інтернет, про це свідчать дані експертів Міністерства охорони здоров’я. Таке дозвілля може і зашкодити, і принести користь.
Де межа, після якої комп’ютер із засобу розширення світогляду перетворюється на ключ впливу на психіку?
Різні дослідницькі компанії наводять різну статистику кількості українців, які користуються комп’ютером. Середня цифра - близько одинадцяти мільйонів. (Маються на увазі користувачі, які бодай раз на тиждень сідають за комп’ютер). Підлітки - близько половини комп’ютерної аудиторії в Україні, зазначають фахівці. І лише п’ять відсотків батьків регулярно цікавляться, чим їхні чада займаються під час такого дозвілля, в які ігри грають та які сайти відвідують.
Батьківський контроль
15-річний киянин Микита ще кілька років тому міг просидіти біля комп’ютера 6-8 годин на добу. Спілкування у всесвітній мережі, сайти новин і особливо on-line ігри – це тримало біля монітора. "Це стимулятори. Інтелектуальними іграми їх назвати важко. Фішкою цих ігор можна назвати те, що у них дуже складно добитися піку, тобто щоб тобі не було куди розвиватися", - говорить хлопець.
Але тепер комп’ютер віднімає у Микити менше часу - on-line ігри набридли, а віртуальне спілкування не здатне замінити живого. Хоча все одно Микита просиджує біля комп’ютера по чотири години на добу.
Якщо підліток не на жарт "завис" у віртуальному світі, це, передусім, провина тата і мами, вважає голова Всеукраїнської асоціації батьківської громадськості Надія Сікач.
"Це виключно проблеми наші: мама, тата, сім’ї. Найбільші проблеми – це, звичайно, інтернет та ігроманія. Не можна закривати очі - комп’ютер є і буде. Треба робити список заборонених ігор, заборонених сайтів, забороненої інформації взагалі. Я знаю, що нас будуть звинувачувати в порушенні прав. Давайте ми на поверхню сьогодні винесемо таке просте слово як обов’язок, коли ми всі будемо виконувати свої обов’язки, в тому числі батьківські", - пропонує Надія Сікач.
Комп’ютер – це просто пристрій, електронна машина, і сам по собі він не шкодить. Поява проблем у користувача залежить від нього самого, зауважує експерт з інформаційних технологій Олександр Щербаков. Прогрес не зупинити, і плюс від занурення у віртуальний світ може бути безперечним.
"Дослідники, зокрема в США, опитували близько 900 респондентів, серед яких були переважно науковці, культурологи, вчителі, лише 16% з опитаних вважають, що використання інтернету і комп’ютерів шкодить розвитку людей. У той час як 81% вважає, що він позитивно впливає, якщо брати процес навчання, написання рефератів і взагалі кількості засвоєної інформації", - сказав Олександр Щербаков.
Комп’ютерну залежність легше попередити
Надмірне захоплення комп’ютером може призвести до психологічної залежності підлітка, зауважує кандидат психологічних наук Зоя Гаркавенко. Особливо небезпечна ігроманія. Загалом будь-яка гра (футбол, шахи, доміно, покер) втамовує природну пристрасть. І при цьому вона обмежена у просторі, часі, кількості гравців. Вона має початок і кінець, пояснює психолог. Натомість віртуальна гра може затягнути з головою.
"Комп’ютерна гра завжди має зворотній зв'язок, тобто її можна повернути назад. Людина, яка опиняється у віртуальному просторі, завжди може виправити свої помилки, чого не може бути в реальному світі. І фактично однією із загроз, які несе ігрова залежність – це те, що людина перестає жити в реальному світі", - зазначає Зоя Гаркавенко.
Існує два види віртуальних гравців, уточнює психолог Зоя Гаркавенко. Їх розрізняють за причинами, що призводять до залежності. Перший – коли людина намагається сховатися у віртуальному просторі й відійти від реальних подій, які відбуваються з нею в житті, а другий – коли людина намагається стати кимось іншим. В обох випадках гра може бути як безпечною, так і небезпечною для людини.
Комп’ютерну залежність легше не допустити, ніж лікуватися від неї, зауважує психолог Олена Лищинська. Коли вже виникло стійке звикання, з наслідками для самопочуття користувача, можна звертатися до психотерапевта. А поки ситуація не запущена, майже все залежить від батьків. Йдеться не про заборони та окрики, а про елементарну увагу і готовність дослухатися до дитини.
"Будь-яка залежність пов’язана з певним дефіцитом емоційних контактів, певною диспропорцією у стосунках. Підліток "залипає" на комп’ютер, якщо він має певну душевну травму, якщо він відчуває, що не потрібен, якщо в сім’ї не розуміють, що це підліток. У підлітковому віці все переживається досить гостро, в чорно-білих фарбах", - пояснює психолог.
Щоб відбити охоту до комп’ютера, слід привабити підлітка рівноцінною за цікавістю заміною. Наприклад, книги, спорт, живе (не на інтернет-форумах) спілкування із друзями.
Пам’ятка для батьків: „Діти, Інтернет, Мобільний зв’язок
Поради психолога батькам майбутніх першокласників
1. Для дитини ви - зразок мовлення, адже діти вчаться мови, наслідуючи. Слухаючи, спостерігаючи ваша дитина обов’язково говоритиме так, як ви.
2. Дитина успішно засвоює мову в той момент, коли дорослі слухають її, спілкуються з нею, розмовляють. Виявляйте готовність слухати. Якщо роль слухача вас втомлює, якщо ви поспішаєте, не забувайте: терпіння, виявлене вами в дошкільний період, суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому.
3. Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладаються основи впевненості в собі та успішного мовного спілкування поза сім’єю. Від ступеня раннього мовного розвитку залежатиме подальший процес розвитку дитини в школі.
4. Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки, любові.
5. У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії, поважайте її неповторність.
6. Ставте для себе та для дитини реальні завдання. Ведіть і спрямовуйте, але не підштовхуйте.
7. Забезпечуйте дитині широкі можливості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити, слухати, торкатися руками, куштувати на смак різноманітні елементи навколишнього світу.
8. Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів руки, аби їй було легше опанувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати, малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі, зображення тощо.
9. Забезпечуйте всі можливості та умови для повноцінної гри дитини. Гра – це її провідна діяльність, це її робота. Л. Виготський зазначав: «Чим краще дитина грається, тим краще вона підготовлена до навчання в школі».
10. Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10-20, але їй вкрай необхідно розуміти, знати, з яких чисел можна скласти 5, а з яких – 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам’ятовування.
11. Працюйте з дитиною над розвитком її пам’яті, уваги, мислення. Для цього сьогодні пропонується багато ігор, головоломок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях для дітей.
12. Запровадьте для дитини вдома єдиний режим і обов’язково дотримуйтеся його виконання всіма членам родини.
13. Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання.
14. Необхідною умовою емоційно-вольового розвитку дитини є спільність вимог до неї з боку всіх членів родини.
15. Не завищуйте і не занижуйте самооцінки дитини, оцінюйте її результати адекватно, і доводьте це до її відома.
|