|
Знам'янська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7
| Календар |
| « Квітень 2024 » | | Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд | | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | | 29 | 30 |
|
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
Тематичні заходи до Дня Голокосту
Формування високої громадянської активності та національної свідомості
в рамках діяльності ГАШ
НАЦІОНАЛЬНО – ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ
І. ФОРМУВАННЯ ПАТРІОТИЗМУ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ – ОДНЕ З ОСНОВНИХ ЗАВДАНЬ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ.
Патріотизм, патріотичне виховання – це на сьогодні актуально як для системи освіти так і для держави в цілому.
За останні роки Президент України, Верховна Рада, Уряд України не раз поверталися до проблем патріотичного виховання:
• Указ Президента України від 27.04.99 р. №456;
• Постанова Кабінету Міністрів України від 15.09.99.р. №1697;
• Розпорядження Президента України від 29.06.2001 р. №173 рп;
• Указ Президента України від 17.04.2002 р. №347;
• Указ Президента України від 25.10.2002 р. №948.
На жаль жодного з названих документів не виконано.
На сьогодні в суспільстві уже назріло розуміння ускладнень, пов’язаних з переходом до, так званої, ринкової економіки, деполітизації освіти. Це привело до втрати значення таких рис громадської свідомості як честь, обов’язок; відійшли на другий план ідеали любові до Вітчизни і до людей, що було характерно для старших поколінь. Убожіє духовність.
Наразі в Україні часто згадують про далекі трипільську та скіфську культури. Разом з тим забувають про близьке минуле держави, коли український народ, разом з іншими народами Радянського Союзу, розгромив німецький фашизм, героїчними зусиллями обмеженого контингенту воїнів-інтернаціоналістів протистояв міжнародному тероризму в ДРА, в інших гарячих точках планети.
Принциповим щодо розуміння патріотизму та його витоків є визначення того незаперечного факту, що нинішня незалежна Україна є правонаступницею Української Радянської Соціалістичної республіки. Справжня незалежність України була досягнута в результаті перемоги над фашизмом у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 років.
Подолання негативних тенденцій в цій сфері можливе тільки при активній участі держави при розробці чітких форм і методів роботи. На мій погляд, стержневим моментом системи формування патріотичних якостей в суспільстві, і в системі освіти зокрема, повинні стати історичні традиції перемог українського воїнства, самопожертва в ім’я захисту Батьківщини. Знання і дотримання традицій народу неможливе без хорошого знання історії Вітчизни.
В іншому випадку народ залишається без історичної перспективи, свого історичного досвіду і як наслідок зречений на нещастя.
Вкрай необхідна постійна робота з молоддю. Є Указ Президента України від 25.10.2002 р. №948, яким схвалена Концепція військово-патріотичного виховання молоді, - її треба знати і прийняти до керівництва.
Україна знаходиться в оточенні потужних держав, як в економічному, так і у воєнному відношенні. Багато з них мають територіальні претензії до нашої держави і щоб зберегти кордони недоторканими, потрібні сильні Армія і Флот.
Для відбиття можливої агресії необхідно виховувати патріотів, - ними не народжуються. Виховувати на прикладах своїх героїв, а не „героїв” видуманих, взятих із американських бойовиків. Не варто надіятись на цинічні, жорстокі і підло „миролюбиві” збройні сили НАТО, які мають за мету використовував наш людський ресурс проти інших держав на прикладі Югославії.
Завдання професіоналізації армії не занижує об’єктивну потребу в ціле направленому формуванні високих військово-патріотичних якостей молоді. Більше того, перехід на професіональну армію неможливий без постійного притоку освічених, добре підготовлених, патріотично налаштованих представників молоді, готових беззавітно захищати свою Батьківщину.
Патріотизм в Україні традиційно завжди мав духовні корені, насичені Православною вірою, яка нас учить „Любить Отечество своё, как родную мать”, а якщо треба буде, то захищати його до останньої краплі крові. Але сьогодні нерідко випадки відмови від служби в армії мотивуються за релігійними переконаннями, що по суті, створює реальне відношення церкви до військового обов’язку.
Церква завжди причисляла воїнів, що захищали Батьківщину ціною власного життя, до сану мучеників і святих.
На мою думку, негативно на формування військово-патріотичних якостей у молоді впливають наступні фактори:
- відсутність державно орієнтованої моделі формування патріотизму;
- нерозуміння всієї складності і протиріччя діяльності по формуванню військово-патріотичних якостей без врахування духовної єдності поколінь і спільного загалу культурної спадщини;
- невизначеність, розмитість змісту, відсутність теоретично розроблених основ формування військово-патріотичних якостей;
- авторитарний, той що виключає взаємодію та співпрацю стиль, який як правило, викликає у молоді протест і протидію;
- негативний характер соціально-педагогічного впливу засобів масової інформації на молодь.
В Україні відбувається вестернізація образу життя в цілому і духовного життя зокрема.
Вестернізація небезпечна не стільки тим, що нав’язує українцям нові моральні і життєві образки, скільки тим, що штучно руйнує соціокультурну систему, яка складалась віками і в якій завжди важливе місце займав патріотизм.
Як результат, покоління української молоді в останнє десятиліття за основними показниками розвитку відчутно уступає попереднім.
Воно все більше аморальне і кримінальне, все більше негативно відноситься до суспільно корисної діяльності, прірвою відділене від суспільства і держави, фізично слабе і слабо розвинене розумово.
ІІ. ДУХОВНІСТЬ І КУЛЬТУРА – ОСНОВА ВІЙСЬКОВО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ.
Духовність – це поєднуючи складові суспільства, виражені у вигляді моральних цінностей і традицій. Поєднання духовності з індивідуальною свідомістю називається совістю. Зміцнення духовності здійснюється в процесі життєдіяльності. В умовах ідеологічного вакууму завжди спостерігається криза духовності як криза довіри і розбрату суспільства.
Культура – це сукупність створених людиною матеріальних та духовних цінностей, в тому числі набір правил (часто неформальних), стереотипів і норм поведінки, результатів творчості, притаманних суспільству.
Духовність характеризує такі високі моральні якості, з якими згодні всі люди, якими б індивідуальними особливостями вони не були наділені, це такі взаємовідносини між людьми, що ціняться в будь-якому суспільстві, і спокон віку проявляються в милосерді, співпереживанні, взаємодопомозі, повазі, любові до ближнього.
Духовність дає такий стан особистості, який виражається в поєднанні особистого і спільного, дає відчуття стійкості і єдності з навколишнім світом, природою, людьми.
Побудова державних відносин, їх усвідомлення повинно відбуватися тільки через призму духовно-історичних традицій, прийнятних для всіх його громадян. Цей синтез повинен стати контуром української національної ідеї, яка виражає систему цінностей для об’єднання всього народу, але при цьому не ігнорувати традиції регіонів, держави, які встановлювались споконвічно.
Одні ідеї можуть допомагати побудові благополучного суспільства, а інші можуть його руйнувати і загальмувати розвиток. Тому держава і суспільство повинні бути зацікавлені в підтримці цінностей, сприятливих для суспільного розвитку. Це значить, що треба активно закладати національна засоби на підтримку духовної сфери країни. Але не просто утримувати і відкривати храми, школи, університети, музеї, театри, виставки, концертні зали і культурні центри, а створювати і перетворювати їх в центри духовного життя, в центри духовного і культурного розвитку людини.
ІІІ. СУСПІЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ ПАТРІОТИЗМУ,
В основі будь-якого суспільства лежить система цілей, яка виробляється на основі культури суспільства і системи цінностей цього суспільства.
В Україні патріотизм повинен бути введений в ранг національно значимої і об’єктивно необхідної цінності, тому що він являє собою одне з найбільш глобальних людських почуттів, закріплених віками і тисячоліттями. Патріотизм поєднує в собі любов до своєї Вітчизни, за свій народ, гордість за їх минуле і сьогодення, готовність до їх захисту.
Патріотизм являє собою свого роду моральний фундамент суспільної і державної будівлі, опору його життєспроможності, одна із першочергових умов ефективності функціонування системи соціальних і державних інститутів. Патріотизм можна віднести до вищих форм проявлення духовності.
В суспільстві що склалось і розвивається засвоєння патріотичних цінностей і норм життя – це перш за все об’єктивний, керований процес. Патріотизм не закладений в генах, він явище соціальне по своїй природі і тому не успадковується, а формується.
В Україні, по причині запровадженої по західному зразку „реформи школи”, зруйновані базові, історично складені суспільні цінності, серед яких важливу роль в підтримці життєспроможності, виробленні державної системи відігравав патріотизм.
Внаслідок цього у нас в країні активно розвився патріотичний нігілізм – несприйняття позитивної цінності Батьківщини як такої, тобто несприйняття особливого і не замінимого місця Батьківщини в системі людських цінностей. На початковій стадії становлення української державності реалізовувалась матеріальна модель суспільства, яка повністю ігнорувала духовну єдність поколінь і спільну культурну спадщину, ідеологічний аспект, виражений в переконаннях і поглядах, що має ціннісну основу. Базовим інститутом в системі формування патріотизму є сім’я. Саме в ній створюється психологічна основа орієнтації майбутнього громадянина, закладаються перші поняття про „Малу Батьківщину”. Діти вдома слухають розповіді дідусів і бабусь з яких з гордістю дізнаються про героїчні і трудові подвиги своїх рідних в будівництві могутньої радянської держави. Бачать фактичне підтвердження тому: фотографії, газетні публікації, державні нагороди. В школі ж дітей намагаються переконати, що їхні діди та прадіди не так жили, не так працювали і воювали не з тим ворогом. Такі собі „нелюди”. „ Таке перекручування пам’яті дало свої жахливі наслідки: воля до творчості і творення заглушені. Діти перестали поважати вчителя, втрачаються життєві орієнтири, зросла підліткова та молодіжна злочинність.
Зміст патріотизму визначається духовним і моральним кліматом суспільства, традиціями, колективним досвідом попередніх поколінь.
IV. МЕТА, ЗАВДАННЯ І МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ ПАТРІОТИЧНИХ ЯКОСТЕЙ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ.
Метою формування і розвитку патріотичних якостей громадян України повинно стати поетапне досягнення такого духовного і культурного рівня стану українського суспільства, яке забезпечить повне виконання всіх завдань військового захисту Батьківщини.
Головним завданням для досягнення указаної мети повинно стати створення і розвиток системи формування військово-патріотичних якостей (військово-патріотичного виховання).
У практичному руслі це означає відродження системи патріотичного виховання зі всіма її компонентами: історико-патріотичне, героїко-патріотичне та військово-патріотичне. У суспільстві вони вирішують головне завдання: підготовка підростаючого покоління до життя, праці, служби у Збройних Силах України. Щоправда, кожний з компонентів вирішує специфічні завдання:
- Історико-патріотичне - виховання гордості за свій народ, наслідування його трудових і культурних традицій, формування поваги до законності і Конституції, дітей до батьків, громадян до Батьківщини;
- Героїко-патріотичне – формування готовності до подвигу в ім’я Батьківщини, маючи на увазі подвиг миттєвості, пориву, та подвиг повсякденного труда;
- Військово-патріотичне – підготовка до військової служби, наслідування традиціям Збройних Сил України та кращим надбанням Радянської армії.
Змістовною стороною завдань є:
- Формування високих духовно-моральних принципів та громадянської відповідальності, відданості своїй Вітчизні.
- Формування військово-патріотичних якостей і свідомості молоді на основі культурних цінностей, славних трудових і бойових традицій народу.
- Формування здорового способу життя підлітків і молоді, профілактика алкоголізму, правопорушень і бездоглядності.
- Визначення власних ціннісних орієнтацій, відношення до своїх традицій і культури, минулого і майбутнього – все це стає не абстрактною теорією, а насущною проблемою сьогоднішнього дня.
Необхідне визначення ідейних основ формування військово-патріотичних якостей, формування загального громадянського характеру і загального національного Духу.
Сподіваємось, що на всі ці питання дасть відповідь реалізація Програми героїко-патріотичного виховання „Навчання доблесті і слави” для середніх навчальних закладів України (далі Програма).
Програма повинна визначити основні шляхи розвитку системи патріотичного виховання молоді, вміщувати систематизовані виклади концептуальних основ формування військово-патріотичних якостей, обґрунтування його змісту в сучасних умовах, основні напрямки участі в цій діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та громадських об’єднань. Програма орієнтована не лише на учнівську молодь, а на всі соціальні прошарки і вікові групи громадян України.
Основним інститутом, що забезпечить організацію і функціонування всієї системи формування патріотичних якостей має стати держава, але важливу роль повинні відіграти і інші складові патріотичного виховання, такі як сім’я, школа, армія, громадські організації. Ефективність даного процесу залежить від послідовності проведення єдиної політики і скоординованості дій всіх соціальних інститутів, від їх функціональної готовності.
На думку авторського колективу Програми, направлення і механізми формування військово-патріотичних якостей підростаючого покоління України має бути наступним:
1. Удосконалення нормативно-правової бази героїко-патріотичного виховання :
- підготовка нормативно-правових актів з питань військово-патріотичного виховання , внесення відповідних змін в законодавство;
- визначення механізмів економічного стимулювання суб’єктів господарської діяльності, що здійснюють підтримку заходів ветеранських, молодіжних та дитячих громадських організацій, направлених на формування патріотичних якостей;
- розробка порядку проведення всеукраїнських військово-спортивних ігор і конкурсів, присвячених проблемам героїко-патріотичного виховання.
2. Активізація діяльності органів державної влади і громадських організацій в сфері формування військово-патріотичних якостей:
- забезпечення системності патріотичного виховання;
- об’єднання і координація зусиль центральних і місцевих органів влади в роботі по військово-патріотичному вихованню;
- посилення військово-патріотичної роботи, проведення днів та місячників захисника Вітчизни, „вахт пам’яті”, пошуково-краєзнавчої роботи, військово-спортивних ігр і туристичних походів;
- залучення учнівської молоді до вивчення культури, історії України, пропаганда досягнень вітчизняної культури і мистецтва, підтримка діяльності творчих об’єднань, клубів за інтересами, фольклорних колективів;
- виховання культури поведінки, поваги до старшого покоління, правової свідомості, турботливого ставлення до природи;
- створення відповідних умов і залучення учнівської молоді до занять фізичною культурою і спортом, направлення набутого фізичного виховання на підготовку до праці і захисту Вітчизни;
- удосконалення системи підготовки і перепідготовки кадрів, що займаються питання формування військово-патріотичних якостей;
- активне залучення до формування військово-патріотичних якостей у учнівської молоді ветеранських громадських організацій, використання їх досвіду і духовного потенціалу з метою збереження і примноження славних бойових і традових традицій нашого народу.
3. Інформаційно-пропагандистське забезпечення військово-патріотичного виховання учнівської молоді:
- розробка рекомендацій про посилення героїко-патріотичної направленості програм радіомовлення та телебачення, матеріалів друкованих засобів масової інформації;
- активна протидія ідеям, що фальсифікують історію України і її діяльність;
- організація в теле-, радіопрограмах і пресі постійно діючих рубрик про формування військово-патріотичних якостей у молоді, про досвід роботи в даному направленні різних соціальних інституцій, в тому числі ветеранських, молодіжних та дитячих громадських організацій, з залученням до обговорення проблем патріотичного виховання відомих вчених, педагогів, ветеранів війни і праці, лідерів і активістів громадських організацій.
4. Посилення ролі сім’ї в процесі формування військово-патріотичних якостей учнівської молоді:
- створення належного рівня життєдіяльності сім’ї, належних умов для духовного, морально-етичного, художньо-естетичного, фізичного, інтелектуального та освітнього розвитку дітей;
- підвищення педагогічної культури батьків, зокрема шляхом підготовки нових програм і підручників з питань героїко-патріотичного виховання.
5. Формування науково-теоретичних і методичних основ формування військово-патріотичних якостей:
- здійснення заходів по розширенню фактографічної бази історичних подій, публікацій нових архівних документів, видання військово-історичної літератури, мемуарів, довідкових матеріалів про досягнення України, серій книг військово-патріотичного направлення;
- підготовка і видання наукових праць, науково-методичних, навчальних підручників і рекомендацій з питань героїко-патріотичного виховання молоді;
- систематичне проведення науково-практичних конференцій, семінарів з проблеми формування військово-патріотичних якостей учнівської молоді;
- створення на базі кращих наукових установ і закладів освіти експериментальних центрів для проробки виховних інноваційних технологій, розповсюдження передового досвіду роботи.
Патріотизм складає найважливішу ціннісну основу будь-якого, самого демократичного суспільства і виступає не лише інтегруючим початком, а й суттєвим внутрішнім мотивом для саморозвитку і розкриття всіх потенціальних соціальних можливостей в духовній, економічній і соціальній сферах життя суспільства.
Не підлягає сумніву сама можливість формування єдиного, - прийнятного для Сходу і Заходу України, героїко-патріотичного фундаменту в умовах переходу від одного суспільно-політичного стану до іншого, коли суспільство розколоте за соціально-економічними, ідеологічними, соціально-політичними основами.
Історія України являє собою нерозривне переплетіння трагічного і героїчного і не тільки не підлягає забуттю, а повинно служити головним стержнем в діяльності всіх суб’єктів патріотичного виховання.
Віце-президент
Українського фонду соціальних гарантій
військовослужбовців та ветеранів Збройних Сил,
учасник бойових дій,
генерал-майор запасу,
радник Міністра оборони України,
В. Раєвський
Методичні рекомендації
щодо організації патріотичного виховання дітей та учнівської молоді
в умовах загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів
Відповідно до Конституції України, Законів України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", Указів Президента України "Про Національну доктрину розвитку освіти" (№347 від 17.04.2002 р.), "Про Концепцію допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді" ( №948 від 25.10.2002 р.) Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства" (№1697 від 15.09.1999 р.) одним із пріоритетних завдань освіти є патріотичне виховання молодих поколінь.
Метою патріотичного виховання є становлення громадянина-патріота України, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, знати свої права і обов’язки, цивілізовано відстоювати їх, сприяти єднанню українського народу, громадянському миру і злагоді в суспільстві.
Мети патріотичного виховання можна досягти шляхом реалізації таких виховних завдань:
утвердження в почуттях особистості патріотичних цінностей, поваги до культурного та історичного минулого України;
виховання поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки;
підвищення престижу військової служби як виду державної служби, культивування ставлення до солдата як до державного службовця;
визнання й забезпечення в реальному житті прав дитини як найвищої цінності держави і суспільства;
усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю;
формування етнічної та національної самосвідомості, любові до рідної землі, держави, родини, народу; визнання духовної єдності населення усіх регіонів України, спільності культурної спадщини та майбутнього;
формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій;
формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови як духовного коду нації.
Зміст героїко-патріотичного виховання передбачає глибоке розуміння природи учнів, їх індивідуальних рис і можливостей, повагу до особистості дитини, турботу про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі.
Патріотичне виховання молоді здійснюється за такими напрямами:
-державний — базується на забезпеченні державою системи героїко-патріотичного та патріотичного виховання;
-соціальний — ґрунтується на вивченні норм моралі, їх дотриманні, орієнтований на усвідомлення пріоритету загальнолюдських цінностей та інтересів, виховання шанобливого ставлення до культури, історії, мови, звичаїв і традицій українського народу;
-військовий — передбачає вивчення військової історії України, переможних битв Радянської Армії, основних зразків техніки і озброєння Збройних Сил України, набуття початкових навичок користування ними, підвищення фізичної загартованості в інтересах підготовки до захисту Вітчизни;
-психолого-педагогічний — ґрунтується на вивченні психологічних особливостей молоді, урахуванні їх у процесі підготовки юнаків до військової служби, проведенні методичної роботи з узагальнення та поширення передового досвіду героїко-патріотичного виховання, вдосконаленні форм і напрямів цієї діяльності;
-правовий — передбачає формування глибоких правових знань, прищеплення високої правової культури.
Складний процес героїко-патріотичного виховання здійснюється за допомогою різноманітних форм роботи, вибір яких залежить від змісту та завдань виховної роботи, вікових особливостей вихованців з урахуванням основних напрямів діяльності школярів. Основними формами патріотичного виховання школярів є:
-інформаційно-масові (дискусії, диспути, конференції, "філософський стіл”, "відкрита кафедра”, інтелектуальні аукціони, ринги, вікторини, вечори, подорожі до джерел рідної культури, історії держави і права, "жива газета”, створення книг, альманахів);
-діяльнісно-практичні (творчі групи, осередки, екскурсії, свята, театр-експромт, ігри-драматизації, огляди-конкурси, олімпіади);
-інтегративні (шкільні клуби, фестивалі, асамблеї, гуртки);
-діалогічні (бесіда, міжрольове спілкування);
-індивідуальні (доручення, творчі завдання, звіти, індивідуальна робота тощо);
-наочні (шкільні музеї, кімнати, зали, галереї, виставки дитячої творчості, книжкові виставки, тематичні стенди тощо).
У процесі організаціїпатріотичного виховання рекомендується дотримуватись таких принципів:
• національної спрямованості – передбачає формування національної самосвідомості, виховання любові до рідної землі, свого народу, шанобливе ставлення до його культури;
• гуманізації виховного процесу – вихователь зосереджує увагу на дитині як вищій цінності, враховує її вікові та індивідуальні особливості й можливості, не форсує її розвитку, спонукає до самостійності, задовольняє базові потреби дитини, виробляє індивідуальну програму її розвитку, стимулює свідоме ставлення до своєї поведінки, діяльності, патріотичних цінностей;
• самоактивності і саморегуляції – сприяє розвитку у вихованця суб’єктних характеристик; формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень; поступово виробляє громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію в діях та вчинках;
• культуровідповідності – передбачає єдність патріотичного виховання з історією та культурою народу, його мовою, народними традиціями та звичаями, які забезпечують духовну єдність, наступність і спадкоємність поколінь;
• полікультурності – інтегрованість української культури у європейський та світовий простір, створення для цього необхідних передумов: формування у дітей та учнівської молоді відкритості, толерантного ставлення до культури, мистецтва, вірування інших народів; здатності диференціювати спільне і відмінне в різних культурах, сприймати українську культуру як невід’ємну складову культури загальнолюдської;
• соціальної відповідності – обумовлює необхідність узгодженості змісту і методів патріотичного виховання реальній соціальній ситуації, в якій організовується виховний процес.
Ефективність патріотичного виховання в позакласній діяльності значною мірою залежить від спрямованості виховного процесу, методів та форм його організації. Пріоритетну роль доцільно відводити активним методам, застосування яких ґрунтується на демократичному стилі взаємодії, сприяє формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості. До таких методів відносять: соціально-проектну діяльність, ситуаційно-рольові ігри, соціограму, метод відкритої трибуни, соціально-психологічні тренінги, інтелектуальні аукціони, ігри-драматизації, створення проблемних ситуацій та ситуацій успіху, аналіз конфліктів та моделей стилів поведінки.
З метою організації патріотичного виховання учнівської та студентської молоді в умовах загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів рекомендуємо:
-проводити лекції, бесіди ("Я – громадянин-патріот незалежної держави України", "Пам’яті вдячні нащадки", "Моя рідна Україна", "Знати і поважати Герб своєї Вітчизни, її прапор і гімн", "Наша вітчизна –Україна", "Державна символіка Батьківщини", "Твої права і обов’язки", "Патріотизм – нагальна потреба України", "Моя земля – земля моїх предків", "Україно, матінко моя", "Символи України", "І синє небо, і жовте колосся", "Народні символи", тощо);
-семінари, «круглі столи», конференції ("У пам’яті світ врятований", "Утверджувати ідеали культури миру – служити миру", "Люблю я свій народ – ціную його звичаї");
-уроки пам’яті ("Їх славні імена в літописі Великої Вітчизняної", "Зростаємо громадянами-патріотами землі, що Україною зветься", "Наша вулиця носить ім’я героя війни", "Бойові нагороди воїнів, полководців, які визволяли Україну від нацистів");
-організовувати екскурсії до музеїв військових частин, установ, підприємств, вищих навчальних закладів, зустрічі з ветеранами війни, праці та військової служби, походи по місцях бойової слави, пошукову роботу, участь у роботі клубів та гуртків патріотичного спрямування;
- акції з метою упорядкування меморіальних комплексів, пам’ятників, братських могил, інших поховань захисників Вітчизни; години спілкування ("Я – громадянин і патріот держави", "Я –українець!", "Можна все на світі вибирати сину, вибрати не можна тільки Батьківщину!");
-залучати дитячі і молодіжні громадські організації до соціального становлення дітей і молоді, розвитку духовності та зміцнення моральних засад, виховання любові та поваги до історії свого народу;
-налагодити співпрацю з органами виконавчої влади, громадськими організаціями, закладами культури і освіти щодо героїко-патріотичного виховання учнівської молоді, пропаганди кращих здобутків українського суспільства, виховання почуття гордості громадян за свою Батьківщину;
- сприяти створенню військово-патріотичних об'єднань, клубів та гуртків за інтересами, молодіжних та дитячих центрів творчості, фізкультурно-спортивних та туристських клубів і підтримки їх роботи.
У дошкільному та молодшому шкільному віці важливо формувати здатність дитини пізнавати себе як члена сім’ї; родини, дитячого угрупування; як учня, жителя міста чи села; виховувати у неї любов до рідного дому, школи, вулиці, своєї країни, її природи, рідного слова, побуту, традицій.
У підлітковому віці виховується духовно осмислений, рефлексивний патріотизм, який поєднує любов до свого народу, нації, Батьківщини з почуттям поваги до інших народів, своїх і чужих прав та свобод.
У старшому шкільному віці пріоритетними рисами ціннісного ставлення до Батьківщини є відповідальність і дієвість. Старшокласники не лише ідентифікують себе з українським народом, але прагнуть жити в Україні, пов’язати з нею свою долю, служити Вітчизні на шляху її становлення як суверенної і незалежної, демократичної, правової і соціальної держави; поважати Конституцію України і виконувати норми законів; бережно ставитися до етно-етичної культури народу України; володіти рідною та державною мовою; визнавати пріоритети прав людини, поважати свободу, демократію, справедливість.
Результатом патріотичного виховання має бути сформованість почуття патріотизму, яке означає прояв особистістю любові до свого народу, поваги до українських традицій, відчуття своєї належності до України, усвідомлення спільності власної долі з долею Батьківщини, досконале володіння українською мовою.
|
|
